Було це на перехресті 14го та 15-го років.
Поїхали якось хлопці-волонтери з одним добробатом на “нулі” зв’язок зробити.
Зв’язок потрібен був між своїми опорниками, з сусідами, мі’шками та артою… А в ідеалі – зі штабом сектору…
От коли дійшло діло до “мі’шок”, що стояли спокійно собі в капонірах, виявилося, що для того щоб все там підключити та налаштувати потрібно бути невеликого зросту і мати довгі руки…. інакше нічого не получиться….
І коли екіпаж почув в шоломофоні рідні голоси хлопців з опорника – радості не було меж)))
– то ми тепер зможемо їх попередити, якщо швидше щось замітимо? і хлопці, якщо-що зможуть нас скоригувати? – один поперед одного питав мехвод та командир екіпажу.
– ну так, – здивовано відповів волонтер, – для того і є зв’язок, що все швидко коригувати.
– а як ви то зробили? бо вже тут півроку сидимо, як глухі….- допитував наводчик.
– дякуємо вам! – прозвучало десь збоку…
– це ми Вам дякуємо, що захищаєте спокійний сон наших рідних – відповіли волонтери-зв’язківці.
Дальше хлопці багато розказували про технічні особливості радіостанцій…
Але це вже зовсім інша історія…
Вся ця історія є вигадкою.
Всі співпадіння з подіями та особами – випадкова.
Вітаємо всіх причетних до танкових військ, зі святом Вас!
Слава стальним ведмедям.
Слава Українським Танкістам.
Все буде Україна)